из

Вихід

ПАВЛІВСЬКА ГРОМАДА
Одеська область, Болградський район


288.3 кв. км. - Площа ТГ

8 Населених пунктів

61 млн. - Бюджет ТГ на 2022 рік (з них 43 млн. - витрати на освіту)

5200 Населення

Павлівська сільська територіальна громада Болградського району Одеської області була створена у 2020р та об'єднала 4 колишні сільськи ради:

Адміністративний центр громади знаходиться у с. Павлівка за адресою: Одеська обл., Болградський р-н, с. Павлівка пров. Театральний, буд. 2

карта громади

 

С. ПАВЛІВКА

Село Павлівка розташоване в південно-західній частині Арцизького району на відстані 140 км від обласного центру — м. Одеси та за 5 км від районного центру — м.Арциз

Село Павлівка засновано у 1821 році. Після скасування кріпосного права кріпосні селяни кинулися на південний захід, у землі Буджака. Селитися на південь, поблизу Аккермана було небезпечно: тут володарювали турки, вони хапали людей і продавали в рабство. Після Бухарестського миру (травень 1812 р.) стало можливим і безпечним поселення на землях Бессарабії. Тому історія розвитку села нерозривно пов'язане з історією самої Бессарабії, яка в 1812 році за Бухарестською угодою увійшла до складу Росії.

На початку 19 століття у Буджацькому степу на березі широкої повноводної річки Когильник виникло невелике поселення з декількох сімей.

Але дуже швидко воно збільшилося, не з своєї доброї волі, а під тиском влади заселялися Буджацькі степи людьми з гарними прізвищами такими, як Павлови, Горяйнови, Афанасьєви, Леонідови, Колосови, Колеснікови та інші. Пізніше було встановлено, що це були переселенці із середньої полоси Росії, Курської губернії Обоянського уїзду, села Горяєво.

В 1921 році це поселення офіційно отримало статус села з гарною назвою — Павлівка, по прізвищах перших переселенців.

У 1827 році було засновано церква, котра спочатку мала назву Миколаївський молебний будинок. Саме в ній почалося навчання та освіта в селі. Через декілька років на найвищому місці побудували кам'яну церкву.

Румунія окупувала наш край, насильницько пригнічувала місцевих мешканців, виконувала колоніальну політику. За час її господарства економіка краю погіршилася, населення було приречено на убоге життя. В червні 1941 року радянські війська визволили Бессарабію від румунського ярма, школа стала російською, життя повністю нормалізувалося. Почали відроджуватись промислові підприємства, люди отримували земельні ділянки, сади, худобу.

У червні 1940 року в селі організовано колгосп «Пархоменко», а весною 1941 року ще два колгоспи: «28 червня» та «Шлях Ілліча». У 1948 році колгоспи об'єдналися в єдиний колгосп «Шлях Ілліча».

22 червня 1941 року почалась Велика Вітчизняна війна, мешканці села Павлівка піднялися на боротьбу проти фашизму. Більш ніж трьохсот мешканців нашого села пішли на фронт. 126 наших односельців загинуло смертю хоробрих. 153 вояків нагороджено орденами та медалями.

Павлівська сільська рада,  бібліотека розташовувалися на приватній квартирі в маленькій кімнаті, далі у школі. Лише у 1969 році сільську раду було переведено в Будинок культури.

У 1944 році в селі Павлівка Новоіванівського району Ізмаїльської області було створено сільську раду. Відповідно до Указу Президії Верховної ради УССР у 1954 році Ізмаїльська область була ліквідована та Павлівська сільська рада стала належати Новоіванівському району Одеської області.

У 1962 році 30 грудня відповідно до Указу Президії Верховної ради УССР Новоіванівський район був ліквідований та територіально став належати Тарутинському району Одеської області.

Відповідно до Указу Президії Верховної ради УССР від 08.12.1966 року Арцизький район відновив свою діяльність і Павлівська сільська рада територіально стала належати Арцизькому району Одеської області.

Герб і Прапор с. Павлівка

 

Свято-Миколаївський храм є символом віри та духовності. Дві куріпки символізують перших поселенців селян з Курської губернії, які в 1821 році заснували село. Куріпки є елементом герба м. Курськ, які символічно перелетіли з Росії, осіли і заселилися в зеленому Буджакському степу. Композиція короваю із сіллю і рушником символізують багатство врожаю і хазяйської гостинності. Золотий, жовтий колір є символом багатства, благородства, достатку. Срібний, білий колір символізує чистоту і невинність. Лазурний колір символізує красу, гідність, добро. Зелений колір символізує родючість і процвітання сільського господарства. Герб розміщений в золотому картуші, рекомендований Українським геральдичним товариством, і прикрашений сільською короною, яка вказує на статус.

 

С. ДОЛИНІВКА

Перше поселення на цьому місці засновано німецькими колоністами і носило назву Гнаденталь або Нова Сарата. На момент заснування німецька колонія відносилася до Аккерманського повіту Бессарабської губернії Російської імперії.

Станом на 1886 р. у німецькому поселенні Ґнаденталь, Саратської волості Аккерманського повіту Бессарабської губерні мешкало 1017 осіб, налічувалось 126 дворів, існували лютеранська церква, школа та 2 лавки. 

У 1918 село увійшло до складу Румунського королівства, яке зберігло права самоуправління німців. А вже 1940 р., згідно з Пактом Молотова-Ріббентропа, Румунія передала територію Бессарабії до складу СССР. Село Гнаденталь перейменовано на Долинівку та включено до складу УССР. Німці села Гнаденталь у 1940 р. незаконно депортовані до Німеччини. На їх місце комуністи почали завозити примусових колоністів із Сумської, Вінницької та Кіровоградської областей СССР. Відразу ж переселенців загнали у колгосп ім. Чапаєва. Першим головою колгоспу був Іларіон Павленко.

З початком Великої Вітчизняної війни, переселенців у селі Долинівка вивезли за межі Бессарабії. У 1945 р. їх знову завезли на територію Ґнаденталя, а вже в 1946 р. комуністи їх піддали тортурам голодом.

14 листопада 1945 село Гнаденталь перейменовано на Долинівка, Гнадентальська сільська рада на Долинівську.

У 1958 р. колгосп Чапаєва об'єднали з колгоспом «Шлях Ілліча» (с. Павлівка Арцизького району). Колгосп ім. Чапаєва став комплексною бригадою колгоспу «Шлях Ілліча». 1962 Долинівська комплексна бригада відокремилася від колгоспу «Шлях Ілліча», ставши колгоспом імені Чапаєва. 1963 при об'єднанні районів колгосп ім. Чапаєва перейменований в колгосп ім. Мічуріна.

Герб і Прапор с. Долинівка

 

Дорослі лелеки символізують перших німців — колоністів, які створили своє поселення у 1830 р. під назвою Милостива Долина, а малі лелеки символізують сучасне населення, яке продовжило життя села під назвою Долинівка. Сама композиція символізує єдність народів, мир, добробут і злагоду. Лелека у слов'ян — символ сім'ї, сімейного благополуччя, любові до рідного дому і землі. Золоте сонце символізує південний край, світло, тепло і достаток. Срібний, білий колір символізує чистоту і невинність. Лазурний символізує красу, гідність.

 

С. ВОЗНЕСЕНКА ПЕРША

Село Вознесенка утворилося переселенцями Курської губернії Обоянського повіту з села Верхопеньє у 1824 році за указом імператриці Катерини II в кількості 40 сімей та 179 людей обох статей.

До 1915 село Вознесенка входило до складу Тарутинського району. У 1951 році село увійшло до складу Арцизького району. У цьому ж році вознесенці святкували велика подія — школа зробила перший випуск семикласників. У 1961 році почалося будівництво дитячого садка, дільничної лікарні.

4 січня 1963 року с. Вознесенка Тарутинського (колишнього Арцизького) р-ну перейменоване на село Вознесенка Перша.

1 вересня 1972 вселилось в будівлю основного корпусу середньої школи 368 дітей, а в 1974 поріг школи залишили перші десятикласники.

У 1991 році почалося будівництво храму на честь Святого Архангела Михаїла.

Герб і Прапор с. Вознесенка Перша

 

Крила і полум'яніючий меч символізують Архангела Михаїла, який є покровителем села та місцевого храму. П'ятипроменева зірка-символ охорони, безпеки, один з найдавніших знаків (символів) людства. Вона також символізує героїчне минуле жителів села полеглих в війнах і локальних конфліктах, на честь яких (загиблих героїв) названі вулиці села. Три зірки символізують три села Вознесенка, Вишняки, Новомирне, які підпорядковані одній сільській раді.

 

С.НОВІ КАПЛАНИ

Село засноване в 1965 році.

В середині ХІХ сторіччя  у Кашпалатській долині почалось заселення земель. Належали ці землі графині Толстой. У графині Толстой, як свідчать документи, був чудовий сад, в якому росли вишукані сорти  фруктів. Після того як графиня продала свій маєток, він став переходити з рук в руки. Нові володарі  частіше тут не жили. І все було занедбано.

    В 1898 році землі було продано переселенцям з Главан, Веденки, Холмського, Клешніци (Весела Долина), Виноградівки, німцям. Володіли землею у Кашпалаті на той час в основному болгари, які прожили тут деякий час.   Більшість болгар, які тут проживали, були із Сіліолу (Холмске) - Іван Черкес, та Главан – Олексій Гайдут та Микола Тукасер. Їхні потомки  частково проживають тут і по сьогодні..

    З часом землю почали купувати німці. За два роки до початку світової війни почала інтенсивно рости кількість німецьких поселень в Кашпалатській долині. Щороку  прибували  нові іммігранти. З часом німецьке населення стало витісняти інших. І в самій місцевості стала домінувати німецька атмосфера. Створилось ціле німецьке поселення Кашпалат. Поселення отримало своє ім’я за назвою  долини, в якій осіли німци. Це молдавська назва, яка створена з двох слів «Саs» («сир») та «Раlат»  («палац»)- та може переводитись як «Сирний Палац». Виникнення цієї назви  трактується по-різному. Найбільше підходить таке  пояснення: графиня Толстая володіла в Бесарабії багатьма угіддями. 2,383 десятини належали їй в Кашпалаті, де в степу розводили овець.

    Поблизу степової долини була розташована велика будівля,  в якій було налагоджено молочне виробництво. Ця будівля дуже відрізнялась від інших побудов. Тому люди називали її «палац». В цьому «палаці» виробляли дуже хороший сир. Тому і називали цей молочний завод «Саsраlат» - «Сирний Палац». З часом ця назва перейшла на всю зелену долину, а потім і на селище, яке тут виникло. Як свідчать церковні книги, у 1920 році селище було перейменовано у «Neu-Fridenstal» («Нова мирна долина»)… А перша  назва відродилась, коли у 1928 році один з мешканців Нового Фріденсталя заснував нову колонію і з повним правом назвав її Кашпалат.

   Селище Кашпалат було розташовано по лівій стороні долини в 20-ти км на північ від населеного пункту з ринком Арцис.  Селище розтягнулось на 3 км, забудовувалось без будь-якого плану: тут і сьогодні можна побачити ділянки  землі, які пустують. Кашпалат справляє враження населеного пункту, в якому все ще йде забудовування.

    Більшість поселенців мало бажання займатись селянським трудом.  Їхнє бажання підкріплювалось ще й тим , що кожен отримував ділянку землі, яка примикала до дворової території.

Розвитку землеробства сприяла і сама земля, яка складалась, як казали тоді, з «жирного чорнозему».Сільське господарство досягло розквіту ще перед світовою війною. Головні культури, які вирощувались, були пшениця та ячмінь, а овес та кукурудза в незначній кількості.

   Було розвито тваринництво  (особливо -  розведення овець). Починаючи з 1920 року поголів’я овець на Кашпалатських пасовищах постійно збільшувалось.

     Розвивалось виноградарство, плодівництво. У 1928 році було побудовано цегловий завод.

    У 1924 році було побудовано молебний дім з помешканням для служіння.

    У 1929 році була заснована церковна спільнота, яку довгі роки очолював пастор Рудольф Мейєр.

    До 1924 року для маленьких мешканців  селища наймали домашніх вчителів, які протягом  зимових місяців  навчали  дітей найнеобхіднішим наукам. У 1924  році на зміну  домашнім вчителям прийшли церковні служки. В 1928 році школа отримала статус державної, її відвідування стало обов’язковим для усіх дітей, а учбовий час значно збільшився. Декілька років у державній школі вчителями були німці, які приділяли велику увагу навчанню німецької мови. З 1934  року  у Кашпалаті  були  вчителі не німецького походження.  Державну школу мали відвідувати також болгарські та російські діти, які повинні були вивчати  письмову та усну німецьку мову. В 1934 році було почато будівництво нової школи. У 1935 році будівництво було завершено.

    Під час світової війни 1914-1918 років з селища були мобілізовані на війну  болгари, росіяни та німці. Майже всі повернулись з війни цілими та   неушкодженими.

   Щодо керування, то до 1918 року  мешканці підкорялись обласній управі Веденське. Незначні державні збори  відправлялись до Акерману безпосередньо в земство. Поліцейське відомство, якому підкорялась місцевість, знаходилось у Веденці і не часто турбувало поселенців. Після приєднання Бессарабії до Румунії Кашпалат отримав статус селища і за виключенням одного року  входив у склад 3-х комун. З 1918 по 1919 рр. селище було частиною комуни Вознесенське. Було докладено багато зусиль, щоб вийти  зі складу російського селища. З 1919 по 1930 роки Кашпалат належав до великої спільноти Фріденсталь. З 1930 по 1931 роки Кашпалат мав власне місцеве управління. А з 1931 року  Кашпалат та ще 4 маленькі селища створили велику спільноту Амара. (З німецького часопису спільноти Кашпалат, 1933 р).

    У 1940 році на цій території було встановлено радянську владу.  Село Нові Каплани було створено з двох селищ: Кашпалат (німецьке поселення) та Куза Вода (румунське поселення). Розділяла їх тільки дорога.

З початку 50-х  років  Новокапланівську сільську раду очолювало 9 керівників:

     -    Карамавров Юрій Костянтинович.

 

    Школи. До 1940 року на території  Новокапланівської сільської ради  існувала німецька школа, до 1944 року – румунська школа. У 1944 році почала функціонувати російська школа ( 4-річна школа).

     На території села Нові Каплани раніше існувало два села – Куза-Води і Кашпалат. До 1920 року шкіл у цих селах не було. Для навчання дітей багаті наймали домашніх вчителів. До школи учні ходили тільки взимку. Навесні заняття припинялися. З 1924 року дітей навчали церковні служителі. В 1928 році школа отримує статус державної. Її відвідування стало обов’язковим для всіх дітей. Навчання відбувалося весь рік.

     З 1931 року в Кашпалаті було вже 2 школи, а в Куза-Водах - одна. Викладання в останній велося румунською мовою. ?Приміщенням для навчальних занять слугували  хати селян, а з 1931- дві кімнати у хаті служили. У зв’язку з тим, що кількість учнів з кожним роком зростала, з’явилась потреба у будівництві школи. І в 1934 році в німецькому поселенні Кашпалат на гроші громади було збудовано нову школу. Кашпалатська спільнота витратила на її будівництво 100000 леїв, а держава – 58000 леїв. Про ці відомості ми дізналися, знайшовши капсулу у фундаменті зруйнованої в наш час німецької школи. В ній було послання до нащадків, у якому йшлося про проектування, фінансування і будівництво нової школи. В 1940 році німців з села Кашпалат було депортовано. Перестали існувати дві німецькі школи. А під час Великої Вітчизняної війни припинила роботу і школа в Куза-Водах. Її роботу було відновлено лише в 1944 році.  

 

    У 1946-1950 роках село заселяється людьми з інших областей України  для підняття та відродження сіл.

   Директорами школи з 1955 року були :

           -Мочулко;

           -Рєка Володимир Антонович;

            -Чернега Ніна Іванівна;

           -Захарова Марія Миколаївна;

           -Тукусер Світлана Петрівна;

           -Карагяур Віра Дмитрівна;

           -Арабаджи Наталя Володимирівна;

           -Арабаджи Катерина Василівна;

           -Кірчук Марія Василівна ( з 1 вересня 2011 року).

   До 1959 року функціонував колгосп «Родина» , який складався з 3-х відділень. У 1959 році від колгоспу відійшло третє відділення – село Єлізаветівка. Після цього колгосп було переведено у радгосп «Розовський» Тарутинського району і відносився до тресту м'ясо-молочного направлення.

У 1969 році сільська рада перейшла до Арцизького району.

   Керівники господарств, які функціонували  на території Новокапланівської сільської ради це:

-   Вєлєв Леонід Христофорович, голова радгоспу    «Родина»;

- Книжник Ілля Олександрович - керівник радгоспу  «Розовский», при якому про наше село знали не лише в районі, області, але й  по всій країні, при якому  села нашої сільської ради процвітали. При ньому був побудований  будинок культури, ремонтна майстерня, школа, почато будівництво дитячого саду, ферми, склади.

  У 1974 році було побудовано адмінбудівлю контори радгоспу «Розовський» та будинок культури у селі Нові Каплани.

   У 1976 році почалось почалося будівництво котеджів та фінських будинків для працюючих та службовців радгоспу. Побудовано типовий дитячий дошкільний заклад на 150 місць у селі Нові Каплани.

  До складу сільської ради входять 2 села – Нові Каплани та Василівка. Сільська рада знаходиться у селі Нові Каплани.

  Село Нові Каплани розташовано на площі 224 га, загальна площа господарської території – 3013 га. Кількість домогосподарств – 199. Всього наявного населення -577 чоловік: 464 - дорослих (чоловіків - 252 , жінок -212   ),   113- діти до 18 років. Національний склад населення – молдавани, болгари, гагаузи, росіяни, українці та інші.

  14  фермерських господарств. У селі є поштове відділення, бібліотека, ФАП. На даний час залишилось у будинку культури 2 приміщення, які пристосовано під клуб. Функціонує Новокапланівська ЗОШ І-ІІ ступенів, ДНЗ «Струмок». У селі є водопровід (старий та новий), протяжністю 11,8 км, 2 існуючі артсвердловини.

    Село Василівка розташована на площі 129 га, загальна площа господарської території – 3100 га. Кількість домогосподарств - 215. Всього наявного населення -    424 чоловік: 337- дорослих (чоловіків - 190, жінок - 147), 87 - діти до 18 років.   22  фермерських  господарств. У селі є клуб, бібліотека, ФАП. До 2011 року функціонувала Василівська ЗОШ І-ІІ ступенів та ДНЗ «Васильок». У січні 2011 року ці заклади було реорганізовано у НВК «Загальноосвітня школа І-ІІ ступенів - дитячий дошкільний заклад с. Василівка». У селі є водопровід (старий) протяжність 7 км, 1 існуюча артсвердловина.

     Відстань з Нових Каплан до районного центру – 28 км.

   

Герб і Прапор с. Нові Каплани

 

Щит скошений чотиридільно. У верхньому синьому полі золоте багатопроменеве сонце у вигляді соняшника. У нижньому синьому полі золотий колодязь-«журавель». У правому червоному полі золоте гроно винограда з двома листочками. У лівому червоному полі золоте руно. Щит розміщений у золотому картуші та увінчаний золотою сільською короною.

Золоте сонце символізує південний край, світло, тепло та достаток. Виноградне гроно вказує на поширення виноградарства у селі та є символом родючості та багатства. Колодязь-«журавель»-джерело питної води, символ життя, чистоти, істини та спасіння. Руно або вівчача шкіра символ життєвої сили та багатства, символізують одну із основних галузей тваринництва села. Золотий, жовтий колір є символом багатства, благородства, достатку. Лазуровий символізує красу, гідність, добро. Червоний — красу, мужність.

 

С.ВИШНЯКИ

Спочатку село називалося Новий Арциз. Заселення почалося в 1842 році німцями, переселенцями з міста Арциза.

Станом на 1886 рік у німецькій колонії Арцизької волості Аккерманського повіту Бессарабської губернії мешкало 697 осіб, налічувалось 63 дворових господарства, існувала молитовний будинок, школа та лавка.

У 1946—1947 роках в село приїхали переселенці з Волинської області, Ковельського району, с. Заячівка. А селі був організований радгосп «Зоряний». У 1970 році почалося будівництво будинків для робітників радгоспу. Були побудовані адміністративна будівля, магазини, школа, їдальня, прокладений асфальт.

 

С. НОВОМИРНЕ

Згідно з переписом 1989 року населення села становило 15 осіб, з яких 7 чоловіків та 8 жінок.

За переписом населення 2001 року в селі мешкало 20 осіб.

 

С. ЗЕЛЕНА БАЛКА

Згідно з переписом 1989 року населення села становило 85 осіб, з яких 42 чоловіки та 43 жінки.

За переписом населення 2001 року в селі мешкало 105 осіб.

 

С. ВАСИЛІВКА

Село Василівка розташовано на півночі Арцизького району Одеської області. Від села Василівка до районного центру, міста  Арциз, 26 км по шосейній дорозі. Село Василівка входить до складу  Новокапланської сільської  Ради. Від села Василівка на сході, в трьох кілометрах, знаходиться село Нові Каплани. На півночі, в п’ятьох кілометрах від села, знаходяться землі Тарутинського району. На заході від села, також в п’ятьох кілометрах, знаходиться село Перемога, Тарутинського району. В трьох кілометрах, на півдні  знаходиться хутір Новомирне. Плоша території села за даними на 2005 рік  складає 129 га.

На 1 січня 2007 року, за офіційними даними, у селі проживало 522 жителів.

Із загальної кількості населення – 275 чоловіків та 247 жінок. У селі проживає 117 пенсіонерів. Дітей до 6 років – 38, учнів школи – 82 .

Загальна кількість земель, які відносяться до села Василівка – 3100 га.

Село багатонаціональне, у злагоді та порозумінні живуть: болгари, росіяни, українці, гагаузи, молдавани, чеченці, білоруси.

Територія навкруги села була заселена ще в давні часи. Про це свідчать кургани часів скіфів та сарматів. Одне з них знаходиться поряд з селом.

На початку січня 1918 роках війська Румунії захопили наш край.

Згідно земельної реформи 1920 року малоземельні селяни повинні були отримати частки земель, що були вилучені у панів.

У з’вязку з наданням земельних часток у 1920 – 1921 роках з'явилися перші переселенці з села Ташлик (сучасне село Кам’янка Арцизького району).

Земельні частки складали від 3га до 6га на одну людину.

Першими переселенцями з села Ташлик були сім’ї: Максименко Луки Родіоновича, Бройко Дмитра Денисовича, Бессараба Федора Лаврентійовича, Спінова Івана, Спінова Василя Івановича, Бессараба Івана, Шмаленого Василя, Тищенко Семена Мойсейовича, Яковенко Олексія, Тищенко Агапія Іванівна, Колько Філіп, Петру Дмитра та інші.

У роки румунської окупації село отримало назву на честь румунського діяча Василя Строеску – село Василь Строеску.

В 30 – х роках у селі було збудовано близько 30 – 40 хатин. Замість невеликих землянок стали з'являтися кам'яні та просторі дома.

Першу кам'яну хату у селі збудував Максименко Лука Родіонович у 1932 році.

На початку 30-х років у селі Василь Строеску комуни Кляшниця уезда Четате Алба розпочались заняття у початковій школі.

Школа була розташована у приміщені по вулиці Гагарина 47, учні навчались у неї з першого по четвеотий клас. Спочатку з учнями працював один вчитель, потім двоє вчителів проводили заняття 3 учнями 1-4 класів.

У 1942 році було закладено фундамент майбутньої школи, тоді ж підняли стіни. Керували будівництвом румунські вчителя – Козман та Берлинский.

28 червня 1940 року територія південної Бессарабії війшла до складу СРСР.

У 1940 році засновано колгосп “8 Березня”.

В цей час село отримує нову назву – село Василівка.

З 23 червня 1941 року по 23 серпня 1944 року село було окуповано німецько – румунськими військами.

У період 1941 – 1944 років військових дій на території села не було.

У вересні 1944 року до лав Радянської Армії призвали і мешканців села Василівка, близько 25 – ти чоловіків.

З війни  не повернулось   14 мешканців села

В 1944 році знову створюється колгосп “8 Березня” і його головою стає Карагяур Дем'ян Іванович.

Особливо тяжкими були осінь – зима 1946 – 1947 років. Майже усі мешканці села голодували, були зафіксовані випадки померлих від голоду.

До колгоспу було передано майно заможних селян.

У 1947 році школа була добудована мешканцями села. У 5 – 7 класи учні ходили до школи сусіднього села Нові Каплани

У 1959 році, у зв'язку з збільшенням колгоспів, село Василівка разом із селами Нові Каплани, Єлізаветівка, Перемога, Люксембург увійшло до складу колгоспу “Родина”.

Восени 1959 року колгосп був реорганізаваний у сільське господарство “Розовський”, яке їснувало до 2001 року.

У 1964 році в селі з'явилося електричне світло.

У 1966 – 1967 роках в селі провели водопровід.

У 1972 року підійшло до завершення будівництво дороги з твердим покриттям.

У 1974 році було відкрито новий дитячий садок на місці старого. З 1975 року вихователем працювала Іванова Марія Кирилівна. Завідувачем була Волканогло Людмила Юріївна. Була одна змішана група до 40 дітей. Першим випуском були діти 1968 року.

За весь час роботи завідувачами дитячого садка працювали:

У 1950 році колгоспу належало 2735 га земель, з яких під зернові було відведено – 1499 га, під кормові – 354,6 га, для вирощування овочів – 25,5 га, луки та пасовисько – 251,8 га, під засадження лісових насаджень – 67га.

У 1950 році колгоспу належало 2735 га земель, з яких під зернові було відведено – 1499 га, під кормові – 354,6 га, для вирощування овочів – 25,5 га, луки та пасовисько – 251,8 га, під засадження лісових насаджень – 67га.

З надходження до господарства техніки, колгосп став отримувати добрі надходження, вже через пару років зміг стати “колгоспом – міліонером”, що дозволило почати покращення дозвілля колгоспників.

У 1956 році колгосп збудував крамницю та клуб.

Першим фермером у Арцизькому районі став мешканець нашого села – Карамавров Іван Георгійович у 1991 році за підтримкою директора сільгосппідприємства “Розовський” Карагяура Степана Івановича. Іван Георгійович отримав для ведення фермерського господарства 50га землі.

Далі з'являється друге велике фермерське господарство “Ніка”, Головою господарства став Куралов Дмитро Ігнатович. До господарства увійшло уся велика родина Куралових – мешканців нашого села.

Перші державні акти на землю отримали мешканці села, які отримали її масивом(№20 та №21). Ці акти на землю були оформлені через фермерське господарство “Кармін” головою господарства – Карагяуром Степаном Івановичем.

Згідно з переписом 1989 року населення села становило 558 осіб, з яких 261 чоловіки та 297 жінки.

За переписом населення 2001 року в селі мешкало 532 осіб.

Корисні посилання