из

Вихід

Павлівська громада

Одеська область, Болградський район

Павлівська ТГ Болградського району Одеської області була створена у 2020р та об'єднала в себе 4 колишні сільськи ради:

Адміністративний центр громади знаходиться у с. Павлівка за адресою: Одеська обл., Болградський р-н, с. Павлівка пров. Театральний, буд. 2

карта громади

 

С. ПАВЛІВКА

Село Павлівка розташоване в південно-західній частині Арцизького району на відстані 140 км від обласного центру — м. Одеси та за 5 км від районного центру — м.Арциз

Село Павлівку засновано у 1821 році. Після встановлення кріпосного права кріпосні селяни кинулися на південний захід, у землі Буджака. Селитися на південь, поблизу Аккермана було небезпечно: тут володарювали турки, вони хапали людей і продавали в рабство. Після Бухарестського миру (травень 1812 р.) стало можливим і безпечним поселення на землях Бессарабії. Тому історія розвитку села нерозривно пов'язане з історією самої Бессарабії, яка в 1812 році за Бухарестською угодою увійшла до складу Росії.

На початку 19 століття у Буджацькому степу на березі широкої повноводної річки Когильник виникло невелике поселення, складене з декількох сімей.

Але дуже швидко воно збільшилося, не з своєї доброї волі, а під тиском влади заселялися Буджацькі степи людьми з гарними прізвищами такими, як Павлови, Горяйнови, Афанасьєви, Леонідови, Колосови, Колеснікови та інші. Пізніше було встановлено, що це були переселенці із середньої полоси Росії, Курської губернії Обоянського уїзду, села Горяєво.

В 1921 році це поселення офіційно отримало статус села з гарною назвою — Павлівка, по прізвищам перших переселенців.

У 1827 році було засновано церква, котра спочатку мала назву Миколаївський молебний будинок. Саме в ній почалося навчання та освіта в селі. Через декілька років на найвищому місці побудували кам'яну церкву.

Румунія окупувала наш край, насильницько пригнічувала місцевих мешканців, виконувала колоніальну політику. За час її господарства економіка краю погіршилася, населення було приречено на убоге життя. В червні 1941 року радянські війська визволили Бессарабію від румунського ярма, школа стала російською, життя повністю нормалізувалося. Почали відроджуватись промислові підприємства, люди отримували земельні ділянки, сади, худобу.

У червні 1940 року в селі організовано колгосп «Пархоменко», а весною 1941 року ще два колгоспи: «28 червня» та «Шлях Ілліча». У 1948 році колгоспи об'єдналися в єдиний колгосп «Шлях Ілліча».

22 червня 1941 року почалась Велика Вітчизняна війна, мешканці села Павлівка піднялися на боротьбу проти фашизму. Більш ніж трьохсот мешканців нашого села пішли на фронт. 126 наших односельців загинуло смертю хоробрих. 153 вояків нагороджено орденами та медалями.

Павлівська сільська рада, відділ культури, бібліотека розташовувалися на приватній квартирі в маленькій кімнаті, далі у школі. Лише у 1969 році сільську раду було переведено в Будинок культури.

У 1944 році в селі Павлівка Новоіванівського району Ізмаїльської області було створено сільську раду. Відповідно до Указу Президії Верховної ради УССР у 1954 році Ізмаїльська область була ліквідована та Павлівська сільська рада стала належати Новоіванівському району Одеської області.

У 1962 році 30 грудня відповідно до Указу Президії Верховної ради УССР Новоіванівський район був ліквідований та територіально став належати Тарутинському району Одеської області.

Відповідно до Указу Президії Верховної ради УССР від 08.12.1966 року Арцизький район відновив свою діяльність і Павлівська сільська рада територіально стала належати Арцизькому району Одеської області.

Герб і Флаг с. Павлівка

 

Свято-миколаївський храм є символом віри та духовності. Дві куріпки символізують перших поселенців селян з Курської губернії, які в 1821 році заснували село. Куріпки є елементом герба м. Курськ, які символічно перелетіли з Росії, осіли і заселилися в зеленому Буджакському степу. Композиція короваю із сіллю і рушником символізують багатство врожаю і хазяйської гостинності. Золотий, жовтий колір є символом багатства, благородства, достатку. Срібний, білий колір символізує чистоту і невинність. Лазурний колір символізує красу, гідність, добро. Зелений колір символізує родючість і процвітання сільського господарства. Герб розміщений в золотому картуші, рекомендований Українським геральдичним товариством, і прикрашений сільською короною, яка вказує на статус.

 

С. ДОЛИНІВКА

Перше поселення на цьому місці засновано німецькими колоністами і носило назву Гнаденталь або Нова Сарата. На момент заснування німецька колонія відносилася до Аккерманського повіту Бессарабської губернії Російської імперії.

Станом на 1886 р. у німецькому поселенні Ґнаденталь, Саратської волості Аккерманського повіту Бессарабської губерні мешкало 1017 осіб, налічувалось 126 дворів, існували лютеранська церква, школа та 2 лавки. 

У 1918 село увійшло до складу Румунського королівства, яке зберігло права самоуправління німців. А вже 1940 р., згідно з Пактом Молотова-Ріббентропа, Румунія передала територію Бессарабії до складу СССР. Село Гнаденталь перейменовано на Долинівку та включено до складу УССР. Німці села Гнаденталь у 1940 р. незаконно депортовані до Німеччини. На їх місце комуністи почали завозити примусових колоністів із Сумської, Вінницької та Кіровоградської областей СССР. Відразу ж переселенців загнали у колгосп ім. Чапаєва. Першим головою колгоспу був Іларіон Павленко.

З початком Великої Вітчизняної війни, переселенців у селі Долинівка вивезли за межі Бессарабії. У 1945 р. їх знову завезли на територію Ґнаденталя, а вже в 1946 р. комуністи їх піддали тортурам голодом.

14 листопада 1945 село Гнаденталь перейменовано на Долинівка, Гнадентальська сільська рада на Долинівську.

У 1958 р. колгосп Чапаєва об'єднали з колгоспом «Шлях Ілліча» (с. Павлівка Арцизького району). Колгосп ім. Чапаєва став комплексною бригадою колгоспу «Шлях Ілліча». 1962 Долинівська комплексна бригада відокремилася від колгоспу «Шлях Ілліча», ставши колгоспом імені Чапаєва. 1963 при об'єднанні районів колгосп ім. Чапаєва перейменований в колгосп ім. Мічуріна.

Герб і Флаг с. Долинівка

 

Дорослі лелеки символізують перших німців — колоністів, які створили своє поселення у 1830 р. під назвою Милостива Долина, а малі лелеки символізують сучасне населення, яке продовжило життя села під назвою Долинівка. Сама композиція символізує єдність народів, мир, добробут і злагоду. Лелека у слов'ян — символ сім'ї, сімейного благополуччя, любові до рідного дому і землі. Золоте сонце символізує південний край, світло, тепло і достаток. Срібний, білий колір символізує чистоту і невинність. Лазурний символізує красу, гідність.

 

С. ВОЗНЕСЕНКА ПЕРША

Село Вознесенка утворилося переселенцями Курської губернії Обоянського повіту з села Верхопеньє у 1824 році за указом імператриці Катерини II в кількості 40 сімей та 179 людей обох статей.

До 1915 село Вознесенка входило до складу Тарутинського району. У 1951 році село увійшло до складу Арцизького району. У цьому ж році вознесенці святкували велика подія — школа зробила перший випуск семикласників. У 1961 році почалося будівництво дитячого садка, дільничної лікарні.

4 січня 1963 року с. Вознесенка Тарутинського (колишнього Арцизького) р-ну перейменоване на село Вознесенка Перша.

1 вересня 1972 вселилось в будівлю основного корпусу середньої школи 368 дітей, а в 1974 поріг школи залишили перші десятикласники.

У 1991 році почалося будівництво храму на честь Святого Архангела Михаїла.

Герб і Флаг с. Вознесенка Перша

 

Крила і полум'яніючий меч символізують Архангела Михаїла, який є покровителем села та місцевого храму. П'ятипроменева зірка-символ охорони, безпеки, один з найдавніших знаків (символів) людства. Вона також символізує героїчне минуле жителів села полеглих в війнах і локальних конфліктах, на честь яких (загиблих героїв) названі вулиці села. Три зірки символізують три села Вознесенка, Вишняки, Новомирне, які підпорядковані одній сільській раді.

 

С.НОВІ КАПЛАНИ

Село засноване в 1965 році.

05.02.1965 Указом Президії Верховної Ради Української РСР передано Новокапланівську сільську раду Саратського району до складу Тарутинського району. 

Герб і Флаг с. Нові Каплани

 

Щит скошений чотиридільно. У верхньому синьому полі золоте багатопроменеве сонце у вигляді соняшника. У нижньому синьому полі золотий колодязь-«журавель». У правому червоному полі золоте гроно винограда з двома листочками. У лівому червоному полі золоте руно. Щит розміщений у золотому картуші та увінчаний золотою сільською короною.

Золоте сонце символізує південний край, світло, тепло та достаток. Виноградне гроно вказує на поширення виноградарства у селі та є символом родючості та багатства. Колодязь-«журавель»-джерело питної води, символ життя, чистоти, істини та спасіння. Руно або вівчача шкіра символ життєвої сили та багатства, символізують одну із основних галузей тваринництва села. Золотий, жовтий колір є символом багатства, благородства, достатку. Лазуровий символізує красу, гідність, добро. Червоний — красу, мужність.

 

С.ВИШНЯКИ

Спочатку село називалося Новий Арциз. Заселення почалося в 1842 році німцями, переселенцями з міста Арциза.

Станом на 1886 рік у німецькій колонії Арцизької волості Аккерманського повіту Бессарабської губернії мешкало 697 осіб, налічувалось 63 дворових господарства, існувала молитовний будинок, школа та лавка.

У 1946—1947 роках в село приїхали переселенці з Волинської області, Ковельського району, с. Заячівка. А селі був організований радгосп «Зоряний». У 1970 році почалося будівництво будинків для робітників радгоспу. Були побудовані адміністративна будівля, магазини, школа, їдальня, прокладений асфальт.

 

С. НОВОМИРНЕ

Згідно з переписом 1989 року населення села становило 15 осіб, з яких 7 чоловіків та 8 жінок.

За переписом населення 2001 року в селі мешкало 20 осіб.

 

С. ЗЕЛЕНА БАЛКА

Згідно з переписом 1989 року населення села становило 85 осіб, з яких 42 чоловіки та 43 жінки.

За переписом населення 2001 року в селі мешкало 105 осіб.

 

С. ВАСИЛІВКА

Згідно з переписом 1989 року населення села становило 558 осіб, з яких 261 чоловіки та 297 жінки.

За переписом населення 2001 року в селі мешкало 532 осіб.